fbpx

Зупинити машину на Кіпрі досить складно.

У західній частині Лікійської стежки в Туреччині ми називали автостоп складним лише через те, що гірські дороги там безлюдні, і ми не зустрічали машин.

Інша справа – південне узбережжя Кіпру. Із крайнього туристичного заходу – міста Пафоса – до містечка Протарас йде одна автотраса через Лімассол, всі машини прямують по ній. Але тут і виникає інше АЛЕ. Машин аж забагато! Траса швидкісна, кількасмугова, із мостами і тунелями. На такій зупиняти машину не можна – поліція “замете”. Та навіть діло не в поліції – машини пролітають тисячами на великій швидкості, навіть не помічаючи, що ти там їм показуєш на узбіччі.

Тоді треба шукати бічні виїзди на хайвей і на них мріяти, що хтось зверне увагу на стопера, виїжджаючи з міста. Коли ми стояли на такому місці під палаючим сонцем вже близько години, біля нас нарешті зупинився місцевий грек. Він їхав не в нашому напрямку, але щиро перейнявся нашою долею, переконував нас піти на зупинку і сісти на рейсовий автобус. Коли ми пояснювали йому, що ми не платимо за проїзд, він все одно переконував, що ми потрапимо до тюрми, якщо нас зустріне поліція. В решті-решт, він ледь не силою заштовхав нас в машину і перевіз на автобусну зупинку, давши свій номер телефону, щоб ми телефонували, якщо нічого не вийде. До речі, він говорив лише грецькою, якої ми не знаємо.

Автобусна зупинка виглядала значно зручнішим місцем для стопу, і ми вже отримали якусь надію, і в цей момент до нас підійшов місцевий випивоха і почав “допомагати” нам стопити. Він виходив прямо на проїжджу частину, розмахував пляшкою в руці, свистів, гукав, його хитало. Ми не знали, як пояснити йому, що він лише відлякує машини. І тут сталось диво: вже на 3 хвилині його “допомоги” нам зупинився шикарний джип. Дорогою ми спитались у водія, чому він пригальмував, невже для пияка з пляшкою. Він посміявся і сказав, що побачив  наші рюкзаки, і вирішив помогти. Пияк виявився фартовим.

Ми таки проїхали все південне узбережжя Кіпру туди і назад самим лише автостопом. Нам зупинялись чудові люди. Саме вони пояснили нам, чому автостоп на Кіпрі такий складний. На острові люди ще живуть неприємними спогадами від конфлікту із турками, що розділив територію острова на дві частини – грецьку та турецьку. Тож вони крайнє обережно ставляться до втручання в їхній особистий простір.

Зупиняються частіше іноземці на прокатних чи власних машинах. З місцевих підвезуть стоперів лише ті, хто народився в іншій країні чи довший час там проживав, працював чи навчався, і, звичайно, ті, хто люблять подорожувати чи мають дітей, які подорожують чи працюють в туристичній індустрії.

В більшості випадків водії підвозили нас під те місце, куди нам було потрібно, або де нам буде зручніше зупинити іншу машину. Тому ми майже не шукали супермаркетів чи потрібних адрес пішки.

Таблички з напрямком нічого не міняють. Ми зупиняли машини з табличками і без. Якщо водій хоче підвезти – він зупиниться на помах руки і в незручному місці. Ми перевіряли: довго стояли із табличкою – ніхто не зупинявся, перейшли на махи руками (тоді водії не знають, куди нам потрібно) – нічого не мінялось, тоді треба було йти на інше місце або вже на автобус.

На Кіпрі нас підвозили: з аеропорту до м.Пафос (до супермаркету) – англієць, який прилетів з Лондона на зустріч з другом і взяв машину в аеропорті на прокат; легківкою ліванець Мухамед – з Пафосу до окраїни Лімассолу; на старій машинці чуйний грек – з хайвею до автобусної зупинки на виїзді з Лімассолу; на класному джипі – спортивний мануал-терапевт, який довго проживав у Австралії; легківкою міцевий молодий хлопець, який працює в туризмі – до самого будинку кауча в Протарасі; вантажівкою з ананасами прямо з Єгипту – єгиптянин із подругою-болгаркою, вони посадили нас на лежаче місце над головами в кабіні; білоруського походження міністр фінансів з Нікосії – провіз нас на 20 км далі, ніж йому треба було, до Ларнаки

Також нас підвозив інженер з кавового обладнання – з Ларнаки до Лімассолу – заодно пригостив напоями і роздрукував білети, в нього в офісі лишали рюкзаки в Лімассолі 

Єлєна – наша подруга з Інстаграм – зустріла нас в Лімассолі, возила по місту і пригостила фруктами і горішками.

З Лімассолу до Пафосу  нас прокатив з вітерцем грек Костас з сином на кабріолеті. Він купував нам напої, завіз до каменя Афродіти у Пафосі і зробив з нами фото.

Кататись на кабріолеті було весело, але холодно, а потім почалась злива, і ми опустили дах.

Остання наша поїздка була дещо неочікуваною – по місту Пафос. Костас завіз нас до супермаркету Лідл, ми закупились їжею і рушили пішки  в бік набережної. Але в цей момент розпочалась злива. Нам залишалось пройти ще близько 2-3 км старими вузенькими вуличками міста. Від дощу ми сховались на ганку однієї з квартир, двері якої виходили прямо на вулицю. Загавкала домашня собачка, двері відчинились — на порозі стояли здивовані господарі. Коли ми пояснили, що просто сховались від дощу, вони відправили тата відвезти нас машиною туди, куди нам потрібно. 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *